17. Відчуження особистості у творчості сьогодення

Серед соціальних проблем творчості визначається «відчуження творчої особистості в мистецтві». Доведено, що проблема відчуження органічно випливає із такої проблеми, як «соціалізація творчої особистості в суспільстві».

Іманентність відчуження чітко окреслює одна з психологічних інтерпретацій феномена відчуження, яка розглядає зазначений феномен як спосіб психологічного захисту людини. Відчуження входить в психологічний захист особи, тобто існують неусвідомлені психічні процеси, які спрямовані на підтримку у людини високої оцінки і створення внутрішнього комфорту, на подолання або зведення до мінімуму почуття тривожності, пов’язаного з усвідомленням конфлікту. Така відчуженість притаманна кожному, і вважається нормальним явищем, якщо не становиться надлишковою і хворобливо загостреною.

Відчуження одночасно виявляє себе і як специфічний спосіб людського буття в його багатьох аспектах (джерело і засіб прогресу, рефлексивна здатність і спосіб пізнання, засіб індивідуального становлення, сутнісна самотність), і як глибока екзистенційна проблема, породжена саме таким тотальним проникненням людського буття відчуженням. Іншими словами, відчуження постає перед нами не тільки як явище амбівалентне, але постає певним діалектичним чином: воно і спосіб людського буття (позитив), і екзистенційна проблема людського існування (негатив). У цьому сенсі, як спосіб життя і життєва проблема, відчуження є діалектичним протиріччям, котре лежить в основі розвитку і прогресу, і зняти його повністю або неможливо, або це означало б заміну наявного способу людського існування, або необхідно замістити відчуження іншим, альтернативним феноменом.

18. Інтерпретація творчості в теоретичних течіях містичного тлумачення

Джерела вивчення творчості йдуть від містицизму й віри в духовний початок, із цих витоків виникла традиція вивчення творчості, яка не має нічого спільного і, можливо, знаходиться у суперечності з науковими підходами. Представниками цього підходу були Б. Чиселін,  Р. Кіплінг.

Протягом тисячоліть людство намагалось зрозуміти духовну сутність людини, звести її до однозначного визначення, поняття. В літературі не існує однозначного тлумачення поняття «духовність». Духовність розглядають як всебічний розвиток особистості, формування високоморальної, естетично розвиненої особистості, що вміє творити за законами краси; як внутрішню якість особистості, один з чинників свідомості людини. Духовність розуміють, як творчу здатність особистості до самопізнання, самовдосконалення і самореалізації. Під духовністю також розуміють такий рівень розвитку інтелектуальної, емоційної і вольової сфер, який надає людині можливості для формування і реалізації потреби у цілеспрямованому пошуку та пізнанні істини, усвідомлення єдності зі Всесвітом, усвідомлення і ствердження загальнолюдських етичних та естетичних цінностей.

19. Трактування творчості в інтуїтивізмі

Асоціативна психологія майже не змогла пояснити закономірності не тільки творчого мислення, але навіть процесу свідомого мислення, бо вона не враховувала, що цей процес залежить від змісту розв’язуваної проблеми. Взаємодія відбитого у свідомості змісту проблеми та мислення до моменту її вирішення все більше ускладнюється. Зазвичай такі утруднення виникають тоді, коли розв’язання складної проблеми відбувається раптово, тобто інтуїтивно.

У простіших випадках до середини процесу розв’язання проблеми це співвідношення ускладнюється, але потім воно починає спрощуватися, коли суб’єкт свідомо доручає її вирішення (або участь у вирішенні) підсвідомому та несвідомому рівням психіки. Інтуїція (від лат. intueri – пильно, уважно дивитися) – знання, що виникає без усвідомлення способів і умов його набуття, унаслідок чого суб’єкт має його як результат “безпосереднього міркування”. Інтуїцію трактують і як специфічну здатність “цілісного схоплювання” умов проблемної ситуації (почуттєва й інтелектуальна інтуїція), і як механізм творчої діяльності.

Представники асоціативної психології не могли осягнути діалектичний взаємозв’язок відбитого змісту розв’язуваної проблеми та процесу мислення. Однак виявлені асоціаністами закони асоціацій – найбільше досягнення психологічної науки XIX ст. Проблема полягає лише в тім, як інтерпретувати ці закони. Визначальна причина нездатності асоціативної психології правильно розв’язувати проблеми мислення – абсолютизація раціонального аспекту мислення, або інтелектуалізм.

Творчість в інтуітивізмі трактується на основі асоціацій, які виникають у людини під час творчого процесу. Саме виникнення асоціацій чогось з чимось призводить до творчого начала у людини.

20. Тлумачення творчості у психоаналізі

    Психоаналітичний підхід до вивчення творчості можна вважати найбільш раннім з основних творчих підходів XX століття до вивчення креативності (З. Фрейд (1908-1959), П. Вернон (1970),  Е. Кріс (1952), Л. Кубі (1958). Психоаналітичні роботи з дослідження креативності вказують на важливість як первинного (неусвідомленого проникнення у свідомість), так і вторинного (уважного аналізу інформації у свідомості) процесів. Поза сумнівом залишається той факт, що психоаналітичний підхід запропонував глибоке розуміння окремих аспектів твор­чості, але психоаналіз, починаючи з 50-х років, не займає центральне місце у науковій психології, більшість ідей, що запропоновані в його рамках, ніколи не були розвинуті.

Одним із перших психологів, які спробували знайти витоки творчості, є З. Фрейд. Він звернув увагу та те, що енергійною та успішною є така людина, якій вдається завдяки роботі втілити свої фантазії-бажання в дійсність. Де це не вдається, внаслідок перешкод з боку зовнішнього світу та внаслідок слабкості самого індивіду, там настає відхід від дійсності, індивід йде до власного фантастичного світу і задовольняється ним. Отже, наскільки це можна зрозуміти із сказаного вище, під мотивами творчості відомий всьому світу психолог бачить прагнення людини, яка увійшла у конфлікт із зовнішнім світом, реалізувати свої фантазії через вияви творчості. Творчість для певної категорії людей є, немов би, тією підсвідомою діяльністю, яка, з одного боку, обмежує реальний, такий що пригнічує, контакт суб’єкта із зовнішнім світом, але дозволяє здійснювати цей односторонній контакт з тим же довкіллям, що стає умовою реалізації їх здібностей.

Технічна творчість може полягати в створенні принципово нових технічних пристроїв, в знаходженні для існуючих пристроїв нових сфер застосування, що зв’язане з використанням цих пристроїв в якійсь іншій функції. Приблизно те ж можна сказати про творчість в області пошуків нових засобів виробництва.